Мені казали, щр Київський вокзал ніколи не буває порожнім..там завжди з 1,5 тисяч втікачів і зо три шукачів.Проводжають випадкові обличчя, зникаю з міста втрачених надій(ухх, банальщиною понесло..) .Якби я палила,зараз, неодмінно дістал б з кишені запальничку.
Потяг несе чисельні душі на шпальти нових газет.
А в тамбурі пахне людьми..Їх проблемами сльозами і прощаннями. Вчрашньої свіжості сорочками, мокрими пуховиками, сирою постільною білизною і сотнями армійських ковдр, одноразовими щітками,недоробленою роботою,поспіхом,вареними яйцями,смаженою куркою,візами, квитками,старістю, різаними зап"ястями,фотоальбомами,портсигарами,старим під"їздом,сирістю,опалою штукатуркою,важкими наплічниками, клеєм, дешевим милом, водкою, хлоркою..На короткотривалих зупинках пахне теплою водкою, пивом, динями,циганами,цигарками,потом і гарячими обідами,палючим сонцем водою,що протікає через призму плацкартного скла,наркотиками з під прилавків, останніми квитками,чергами,затоптаними квітами, рваними листами, безнадійними обіймами..
Хтось когось проводжає, хтось когось зустрічає..Голвне щоб Вас хто-небудь де-небудь чекав.Як варіант мільйони випадкових очей, і тисячі загублених сердець..На вокзалі "А" ніхто не проводжає , на вокзалі "Б"-ніхто не зустрічає..
Я не закохуюсь в чужі міста, я закохуюсь в чужі вокзали, тому що кожен з них поступово стає своїм.. І чим довше я їду, тим щиріші вокзали, рідніші платформи і зрозуміліші знаки..
Немає коментарів:
Дописати коментар